Якщо ти спитаєш мене, як з Чернівців одним махом їбанути в найатмосферніше місце десь не дуже далеко, я з радістю порекомендую саме цей варіант.

Отже, наш маршрут пролягатиме через Хотин, за Кельменцями ми звернемо до Шишкових горбів, де помилуємось полями Хмельниччини, потім ми проїдемо Новодністровську дамбу, зацінимо атмосферну гладь Дністровського моря, попрактикуємо скіли на серпантинах перед Мурованими Курилівцями, надалі нитка приведе нас до мальовничого села Лядова, де прямо на скелястому березі Дністра знаходиться один з найдивніших і найдавніших монастирів України.

На мапі це безобразіє виглядає отак:

Так, мій друже, 240 км в одну сторону – це трохи страшно, якщо для тебе дальнячок – це коли ти на Тралочку їдеш попити кави. Але ти станеш справжнім райдером після цього тріпу, а твоя дупа, після того як відійде параліч, стане закам’янілою, як серце бувшої коханки.

Ну, поїхали. До хотина долітаємо по Н03 на одному подиху, милуватись по дорозі можна хіба яблуками і грушами, які продають жіночки селами. На Рингацькому горбі ти можеш підкріпитись пиріжками і познайомитись з песиками, з яких ті пиріжки роблять. Напевне, ги.

В Хотин я не заїжджав, а ти можеш, тут є одне з чудес України,  дуже гарне.

Натомість, підкріпившись кавою на ОККО і заправившись до повного, я поїду до Шишкових горбів.

(тут ліричний відступ, я можу зізнатись, що в мене дуже маленький, всього 10. І я часто через нього незадоволений, мені його вистачає лише на дуже мало, він кінчається в найнесподіваніший момент, зате я до нього вже звик і наперед планую його наповнення. Я про бак, 10л, вистачає десь на 190-200 км)

Горби ці – одне з найатмосферніших панорамних місць. Ти знаходишся високо на скелі, перед тобою Дністер, який  тут робить дугоподібний заворот, на іншому березі поле аж до краю горизонту. Тут можна залипнути на довгий час, місце цьому сприяє. Про самі горби можна почитати отут.

А ми їдемо у Новоністровськ, помилуємось на ще одну чудову панораму –  гладь Новодністровського водосховища. Мені пощастило потрапити сюди у час, коли освітлення зробило колір води по-справжньому глибоким, здається, що ти дивишся у бездонний простір і ось-ось звідти випливе здоровенний кит. Або Новодністровське чудовисько. Ну його, страшно стало, треба валити, тим паче, що якийсь дядько з будки махає на мене і натякає, що тут зупинятись типу не можна.

Простір, навколо простір… Такі думки супровождують мене після підйому з дністровських круч. Поля, від краю до краю, зелені-зелені, море справжнє! А над головою ще ширше небо. І тишина, тільки коник бррринить і вітер в шоломі шумить. А ще на всю катушку волає Темний Норвежський хард метал в  навушниках. Ідилія, короч.

Серпантини у Вербовці швидко відірвуть тебе з стану ідилії. По-перше, це серпантини, тобто тобі доведеться вже не бути шматком м’яса, що тримається за кермо, а згадати навики їзди на мотоциклі. Ти можеш його закладати в повороти  і відкручувати газюльку, коли проходиш апекс, прикинь. Це чортівськи приємне відчуття, чувак! Закладай його до підніжок, покажи бабцям на лавках, хто ти такий, вони ж не задурно там сидять і дрімають!

Я заправляюсь в Курилівцях кавою, коник – бензином і вирушаю далі, прямою дорогою до місця призначення. А дерева по краях все вищі, дорога все дрімучіша, я розумію, що цивілізація десь закінчилась разом з Курилівцями. Аж ось бачу табличку з назвою села “Рівне”. Сука, той, хто придумав його назву, крутий приколіст. Мало того, що дорога в вибоїнах, вона ще й в’ється, як змія і то догори, то вниз, ну дууууже рівне село. Зате тут є кабак і церква. Під кабаком хлопець п’є щось з предмета, схожого на пляшку пива. Питаю, як проїхати до Лядової, бо ніц не був тут і їду-їду, а то нема нічо і  хз де воно. Хлопець заспокоїв мене, спочатку розпитав скільки кінь мій жере-скільки пре, а потім махнув рукою на трасу по якій я їду і каже “пиздуй до указатєля, там розберешся”.

На крилах його “пиздуй” я долетів по вибоїнах до вказаного знака зі стрілкою і о диво – почалась ідеальна дорога з свіжовистеленого асфальту, сонце почало сідати, все навкруги залилось передвечірнім золотом. Я вкусив себе за язик, бля, не сплю. Їдемо.

Навкруги поля, лісосмуги. Поки я милувався, почався сосновий ліс. Лісом дорога почала петляти серпантином і, глянувши поза деревами на скелясті зуби, стало зрозуміло, що я спускаюсь знову в каньйон Дністра.

Лядова – прекрасна, тиха і автентична Бессарабія. Село невелике, зате монастир, що знаходиться тут, є дуже відомим і фінансові потоки, які сюди привозять віруючі, дозволили селу непогано розвинутись. Тут гарна дорога, доглянуті будинки, готель для паломників і волоцюг, бесідки на березі Дністра.

Дорога приводить прямо до паркінгу монастиря. Його історію можете дізнатись звідси . Монастир на вихідних напевне забитий народом, краще сюди приїжджати не в сезон і не у вихідні. Зараз  весна, ще холодно і людей немає зовсім. Я ж найбільш задоволений був тим, що потрапив сюди саме в час, коли сонечко готувалось до сну.

 

 

Це неймовірне видовище, головне, піднімись аж до дзвінниці монастиря, саме звідти можна оцінити весь смак цього затишного місця.

 

 

Як я їхав назад, розказувати нема чого. Єдине, що можу згадати, це ті поля перед Новодністровськом. Я став посцяти, заглушив мот. Місяця не було, зате ЯКЕ ТУТ зоряне НЕБО! Це просто бімба, всі зірки цілого півнеба, настільки близько вони бувають лише у снах… І у горах. І тут, в полі, десь далеко від всього. Мить щастя. Що тобі ще треба? Я посцяв, можна їхати далі.

Вдома був пізно. Виїхав близько 14 год, приїхав в 12 ночі. Ти можеш і раніше. Enjoy!

Ага! І відеозвіт, звісно ж: